Березень 28, 2019

28 березня 1999 року відбувся перший старт ракети-носія «Зеніт‑3SL» з плавучої платформи «Одісcей», яку розміщено на екваторі у Тихому океані поблизу острова Різдва. На навколоземну орбіту було виведено демонстраційний макет супутника DemoSat масою 4,5 тонни. До цієї знакової події було шість років кропіткої праці великої міжнародної команди.

Спільне підприємство Sea Launch («Морський старт») було створено у 1995 році для здійснення комерційних запусків супутників з морського космодрому у Тихому океані. На першому етапі його акціонерами стали американська Boeing, російська РКК "Енергія", українські КБ «Південне» і ВО «Південмаш», а також англо-норвезька Кvaerner Group.

Запуски космічних апаратів з поверхні океану – визначне технічне досягнення кінця ХХ століття. Воно відкрило новий напрям у ракетно-космічній техніці та довело, що використовувати океан як стартовий майданчик не лише технічно можливо але й економічно вигідно.

Головна ідея старту з поверхні океану проста й геніальна: ракета може стартувати точно з екватору, де обертання Землі дає максимальне збільшення швидкості й виключено обмеження за зонами падіння для відпрацьованих ступенів ракет. Але складнощі щодо реалізації морського старту полягають у тому, що потрібна екологічно чиста ракета (щоб її паливо не забруднювало океан), яка стартує в автоматичному режимі (оскільки люди не зможуть перебувати поблизу від ракети, що злітає) і яка може стартувати в умовах морського хвилювання. Виходячи з цих факторів як ракету-носій для «Морського старту» було обрано РН «Зеніт» розроблення КБ «Південне», що серійно виробляли на Південному машинобудівному заводі, і яка має найдосконаліші льотно-технічні характеристики й експлуатаційні характеристики, що задовольняють вимоги морського старту.

Під час морського базування стартову платформу може бути розміщено теоретично у будь-якій точці поверхні океану й вона може змінювати своє положення залежно від завдання пуску з можливістю запуску ракети-носія з будь-яким азимутом. Так з екваторіальної зони Тихого океану з обраної для «Морського старту» точки старту з координатами 0° п.ш. 154° з.д. запуск можливий у будь-якому напрямку.  Оскільки РН «Зеніт-3SL» екологічно чиста (продукти згоряння, в основному, вода й вуглекислий газ), зникає питання про забрудненість океану. Можливість використання екваторіальної зони як космодрому істотно збільшує ефективність виведення КА на геостаціонарну орбіту (ГСО). Ефективність РН «Зеніт-3SL» під час запуску з екватору збільшується у порівнянні із запуском аналогічної конфігурації РКН з космодрому Байконур (Казахстан).

Незважаючи на успішну технічну реалізацію проекту, у зв’язку із багатьма факторами компанія Sea Launch не змогла забезпечити прибутковість пускової діяльності у рамках проекту й улітку 2009 року заявила про своє банкрутство, а після реорганізації провідну роль у проекті компанія Boeing передала РКК «Енергія». У вересні 2011 р. запуски відновили.

Від березня 1999 року до травня 2014 року у рамках проекту «Морський старт» здійснено 36 пусків РКН "Зеніт-3SL", 33 з яких були успішними. Останній відбувся 27 травня 2014 р. – на орбіту було виведено європейський супутник зв’язку Eutelsat 3В.

Восени 2014 року РКК «Енергія» заявила про закриття проекту «Морський старт». Керівництво КБ «Південне» здійснило спробу переконати власників змінити це рішення. У листопаді 2014 р. Генеральний директор КБ «Південне» О.В. Дегтярев виступив на засіданні Ради директорів «Морського старту» з доповіддю, у якій навів аргументи на користь продовження проекту за умови оптимізації схеми його ведення та зменшення експлуатаційних витрат.  За результатами цієї доповіді Рада директорів відмовилася від закриття «Морського старту» та розпочала процес перемов з потенційними інвесторами.

У 2018 р. власником «Морського старту» стала група компаній S7 Group.

За час свого існування проект «Морський старт» мав і технічні, і фінансові, і політичні проблеми. Та він і досі залишається унікальним прикладом міжнародної співпраці у космічній сфері й має перспективи щоб тривати й надалі.

ВГОРУ